Guest
Тарас Компаніченко: “Пісня, яка прозвучить - це артефакт. На відміну від тих пісень, які складають у наш час, прикриваючись якимись там невідомими архівами, мовляв, десь вони там глибоко в архівах щось там знайшли... Я добре знаю архіви. Повірте, що нічого подібного там і близько немає. Сама стилістика, мова, побудова речень не тієї доби. Це називається мрії про минуле. І прекрасні речі можна робити, але треба називати речі своїми іменами: це твір пам’яті, на пам’ять, на основі відомої терської чи донської пісні там (“Любо, братці, любо“)... А коли починають оце фейки робити - мені аж нудно стає, дуже нудно. Для того, аби показати, чим дихали загони Махна - оця пісня. А знайшов я її у Клима Поліщука, який був спецкором газети Дієвої армії УНР“.
