Засинає твій день. Я в тобі засинаю теж. Я ненавиджу сни, бо без тебе вони чужі. Ти у них не приходиш. Я кличу, та ти не йдеш. І у горлі так тісно - стискають думки-вужі. Спить Франківськ в моніторах обдертих віконних рам. Він горить і мене так печуть ці його вогні. “Ти є ти“, “бо то ти“ , а все інше - дешевий спам, і я злюсь на всіх тих, хто збуває цей спам мені. Шкода наші сліди забувають асфальт і брук, шкода очі твої забувають - мої. І як в цьому місті, так рідко торкаючись твоїх рук, не дозволити тобі забути моє ім“я? Вже за кілька годин витреш з вікон небесний пил. Так багато хотів ще сказати, але не смів, бо у Бога для тебе вимолював стільки сил, щоб змогла ти повірити щирості моїх слів. А тим часом твій сон вже поглинув мене на чверть. Я ненавиджу це, як найгірший момент в добі. Засинаю в тобі - це звичайна клінічна смерть. Але я ще живий і ще досі живу в тобі. Автор: Любомир Винник (Dreamer)
Hide player controls
Hide resume playing