Поезія Христини Сирової - Поміж тисячі грабель

І ступні його торкалися втомленої землі. І очі без дна бачили сотні історій щасливих й не дуже. Буває присяде він біля вікна і трасне себе по чолі В емоціях своїх бувалих прожитих ілюзій. І скільки траплялось місточків й великих мостів. Одні прогинались, а інші розводились вчасно. Можливо ставалось все не зовсім якби хотів. Грошей бракувало, а більше простого щастя. І небо схилялось вечірнє на плечі полів. І зорі торкались верхів’я ще маминих яблунь. Ніхто без родини радіти по справжньому не зумів. Марнує людина свій «сад» поміж тисячі «грабель». © Христина Сирова