Guest
Стіхірь «Раїни» Вічѣславу Бублѣєва, ръжака́ хутъру Мала́хъва, Бо́къѵскавъ юрта́, Верхнѣ-Данско́ва окрга, у сваєѵскім спалненїи. V праємах ваго́на, шемı́там, раїни Скрай шляху лѣтять ат нѣро́днай країни, У шѣптарскім ваго́ні бѷтнуїть мірва, А я зътаїлсі ѝ жиѵ тай лѣдва́! Настирна аб рельс цикатя́ть абада, Табе нѣ убечь мол ат нас нікада! А я за раїнамі след утѣкаю, Раїни ак вешки казачіва раю! Чѣвой бълабо́нить мірва меж сабой? А я утика́ю пад дихам прабой... Чѣрвоніть прабой, ак каза́чій лампас, Г старо́нкі радной міне ба сичяс! Агня́нку ба душнаю ѵ Чіру астудіть.. Раїни, да ліба міне уж нѣ жить? В зе́пу папіріч, нъ пару́ славо́ѵ. Мама́не скріжал, мол жиѵ дъ здаро́ѵ, Адін я, раїни, си́на ѣє, Кубѷть нѣ иттіть уж міне на жнѣвїо, Кубѷть стригунка пад узци нѣ дѣржаті, Раїны, раїны бѣгітѣ да маті, Нѣхай ба замо́ліла Бога аб си́ні, Кой гініть у нѣро́днай, нѣлюбай країні, Накой тах чѣрвоніть на белі адєжи? Я жить жѣ жѣлаю иде жѣ надєжа?.. Замстілася vcє — я трохи кiмарiл, Ѝ ститнай мжiчкай спень душу захмарiл Ужо́ асѣмна́цатери мінулъй гадо́к Нади, нъскаря́х, брал у ка́си квіток. Ѝ сизнава жалічки — раїни лѣтять, Ѵпѣрєд каг бѷла, абада́ стукатя́ть. За о́кнамі спо́ра мѣлькають країни, Ужо ѝ на песіках мейних, сѣдіни Далдо́ніть сусед аб сваєм бѣз умо́лку, Чѣвой-та жалкую зъ сабе́йну старо́нку, «Лѣтіть скажѣняка» – шѣпчу я суседу Я к си́не от но́ня з харчішкамі еду! Прізвалі синка́! Ѝ заскаліл сусед: «Да, чо́ба вон службу ламал ба бѣз бед! Чѣво ж тий? Патронькi? Нукъсѣ дей! За сину па полнай! Чѣвой там, налей! Ѝ жисть каг састаѵ рядо́вна бѣгіть Ѝ род мой за синкай! Эх! Маті ѣтіть! Кубѷть ѝ жизня разрахма́нная штука! От дасть токна Бог...даживу да унукаѵ!
