Guest
Василь Симоненко МОЖЛИВО, ЗНОВУ ЗАГРИМЛЯТЬ ГАРМАТИ Можливо, знову загримлять гармати, І танк зімне пшеницю на лану, І буде плакать і журитись мати, Коли сини ітимуть на війну. І хтось востаннє поцілує милу, І хтось сльозу непрохану змахне, А може, дехто втратить віру й силу, Своє життя рятуючи одне. Але не я… Я квиснути не стану, Хоч як не буде боляче мені, За нашу землю, дорогу й кохану, Я рад прийнять на себе всі вогні. За тих дітей, що бігають до школи, За матерів, змарнілих у труді, За рідні наші верби довгополі, За наші дні, прекрасні й молоді. І тут ні сліз, ні відчаю не треба, І тут не треба страху і ниття — Живе лиш той, хто не живе для себе, Хто для других виборює життя.
