У режимі підвищеної уваги стежу за карколомною долею закону про олгігархів і як ламаються списи у примітивних політичних баталіях довкола цього. Одразу скажу, що я досить скептично ставлюся до самого закону та його практичного застосування. З іншого боку, з олігархами треба щось робити. Як глибоко переконаний гуманіст я не закликаю їх вішати, розпинати, розстрілювати, топити тощо. Але робити треба. Бо вони є кістяком корупційної побудови моєї та вашої, нашої України. Ще одне важливе зауваження: я не лівак. Я за капіталізм. Я за максимальну лібералізацію та ринок. Я за зменшення ролі держави в дозвільній системі та регуляторності. Але… олігархи. Скільки там у нас? П’ять? Шість? Більше? Нехай їхній бізнес цвіте і пахне, але без паразитуванні на нас, на державному бюджеті. Окрім того, ці люди звикли, що усіх і все можна купити. А морально не стійких ще й насипати на решту. І ось цей закон, який Разумков відправив до венеційської комісії, аж його скосив підступний COVID-19. І, ОПА! За
Hide player controls
Hide resume playing