Guest
«Атаманская журба» къзакам сотніка Максáя прісвячяїтца! Шиналєм зальним хмара небу укрила, Я ѝз паміті тваєй витѣкаю вадой, Ти сѣбе нѣ журі, чо мѣне прізабѷла, Дъ ѝ я прізабѷл дарогу дамонь... Бѷлі благі нам зорі, де тала у Дону, Де, бѷвала, да засіні зарѣвалі з табой. Ѝ бунела турлушка, над вадой у прагону Дъ утѣкала журба у сон развідной А тапері, міне маруха штурмъвая - вѣнтоѵка. Нъмѣтаю ѣє я патронаѵ рудїєм. Ѵ сонцасяд з єй, навична, сналоѵка, На Џанкічі в засідку ми з єю майнєм. Дъ каг сам я, маст
