Тарас Шевченко Мені тринадцятий минало

Мені тринадцятий минало; Я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло, Чи так мені чого було – Мені так любо, любо стало, Неначе в Бога... Уже прокликали до паю, А я собі у бур’яні Молюся Богу, і не знаю, Чого маленькому мені Тоді так приязно молилось, Чого так весело було. Господнє небо і село, Ягня, здається, веселилось, І сонце гріло – не пекло. Та не довго сонце гріло, Не довго молилось; Запекло, почервоніло І рай запалило. Мов прокинувся, – дивлюся: Село почорніло, Боже небо голубеє – І те помарніло. Поглянув я на ягнята – Не мої ягнята; Обернувся я на хати – Нема в мене хати. Не дав мені Бог нічого! І хлинули сльози... Тяжкі сльози... А дівчина, При самій дорозі, Недалеко коло мене Плоскінь вибирала, Та й почула, що я плачу: Прийшла, привітала, Утирала мої сльози, І поцілувала... Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало Моє: лани, гаї, сади... І ми, жартуючи, погна