Слова недомовлені гірчать молочаєм У жовтому світлі селянських гвоздик. На розлуку лягає глибоке мовчання, І крізь нього рушають усі поїзди. Запахне перон горіхом волоським, І на вітрі скипить, одквітує сльоза, І Дніпром зануртує довге волосся, І в зіницях не вичахне синя гроза. Окреслює блискавка вічним пером Усе, що стає із втратами ближче,- Скроплений зливою холодний перон І осяяне спалахом тривожне обличчя. А вуста заклинання гарячі ронять У жовтому світлі селянських гвоздик, Бо пливуть вдалину заліз
Hide player controls
Hide resume playing