Guest
Скільки раз в моє серце ти стукав, Та я, слухавши, зовсім не чув, І життя у гріхах було справжня мука, бо я праведним ніколи не був, Скільки раз пред тобой приклонявся, скільки раз тебе славив в словах, Та у серці своїм я лукавим, для спасіння шукав Інший шлях. Прагнув щастя в гріхах відшукати, як сліпий я блукав в темноті, І приходили мені на допомогу , люди добрі але також сліпі. Арістотель, Ніуше, Булгаков вуха влещували завжди мої, А теорії їхні відносні, в тупіки їх самих завели, і плоди їх як квіти зівяли, Бо без грунту і сонця росли! Той хто Бога ще зовсім не знає, той не знає куди він іде, Під ногами дороги не має, бо Господь є дорога і радість, що у вічність веде! Я філософів слухав багато , думав і їхні думки, Та тепер я вже істину знаю, їхня мудрість дитячі байки! Лиш с тобою я жити бажаю, бо всі інші дороги слизькі, Дух Святий і Син Божий Спаситель, хочу пити лиш з ваших криниць, І Отець Всемогутній, блаженний, твоя мудрість не знає границь! Я був в рабстві у плоті своєї, бо не слухав, що каже душа, А тепер цей скафандер в рабстві у мене, бо я в рабстві у праведності І вмер для гріха. Заліпила мої очі гординя, хоч я тебе завжди шукав, Але ніколи тебе я не бачив, хоч ти завжди поруч стояв. Я ягнятко твоє, ти мій пастир, і не страшні нам з тобою вовки, За тобою я можу сховатись, й пити воду з живої ріки, Ти завжди мене зрозумієш, й підкажеш куди краще буде піти, Ти досконала любов, що ніколи не зрадить, на лугах твоїх повно трави! Ти наказуєш сонцю вставати, а деревам і квітам рости! Ти дав нам можливість ходити, й будувати до тебе мости! Ти дав нам можливість самим щось створити, тому ти нас завжди хочеш навчити! Щоб ближче до тебе ми завжди були, ти послав свого сина щоб людство спасти! Ти з небес мені дав батька земного, і він теж є дитина твоя, І за це я славлю тебе Отче, нехай збудеться воля твоя!
