Guest
Посіяла людям літа свої, літечка житом, Прибрала планету, послала стежкам споришу, Навчила дітей, як на світі по совісті жити, Зітхнула полегко - і тихо пішла за межу. - Куди ж це Ви, мамо?! - сполохано кинулись діти. - Куди ж Ви, бабусю? - онуки біжать до воріт. - Та я недалечко... де сонце лягає спочити. Пора мені, дітки... А ви вже без мене ростіть. - Та як же без Вас ми?... Та що ж ви намислили, мамо? - А хто ж нас, бабусю, у сон поведе по казках? - А я вам лишаю всі райдуги із журавлями, І срібло на
