Guest
Є ВІЧНЕ МІСЦЕ ДЛЯ КОХАННЯ Усе повинно місце мати: І пристрасть, і кохання теж... Та як же хочеться кричати, Що почуття не знають меж! Вуста чутливі, ніжні руки... Іду і думаю про це, Осіннім холодом Прилуки Цілують боляче лице, Але єство гуляти хоче, І я, продовжуючи путь, Збираю в скверику листочки, Вони помріяти зовуть. Я притуляюсь до берези І в очі кидається враз Нашкрябане “Роман Леся“ (Радійте, отже, всі за нас!) Подібне бачу й на будинку, І там дорівнює любов! О, як кохає Стас Маринку! Червона фарба, наче кров. Пережила таке й вербичка: Хтось чорне серце на корі, Наригувавши “невеличке“, Поставив надпис угорі, Щоб імена закарбувавши, Увічнить словом почуття... Я уявляю зразу Машу, “Єдину на усе життя“, Яка вже з іншим за півроку Складає прикладно вірші Для надпису нового збоку... А нащо місце у душі? Як жаль мені отих парканів, Під,їздів-клоунів... Заждіть! Є вічне місце для кохання, - Малюйте, шкрябайте, пишіть!
