Guest
Тучки небесные, вечные странники! Степью лазурною, цепью жемчужною Мчитесь вы, будто как я же, изгнанники С милого севера в сторону южную. Хмарки небесні, одвіку мандровані! Синню вогнистою, ниттю перлистою Ви, як і я, на вигнання роковані, Линете з любої півночі млистої. Кто же вас гонит: судьбы ли решение? Зависть ли тайная? злоба ль открытая? Или на вас тяготит преступление? Или друзей клевета ядовитая? Що ж бо вас гонить? Чи долі призначення? Заздрість таємна? Злоба неприхована? Може, за злочин нема вам пробачення? Може, від друзів вам зрада вготована? Нет, вам наскучили нивы бесплодные... Чужды вам страсти и чужды страдания; Вечно-холодные, вечно-свободные, Нет у вас родины, нет вам изгнания. Ні, ви з полями розтались безплодними, Пристрастей ви і страждання не знаєте; Вічно холодними, вічно свободними Ви без вітчизни по небу блукаєте. М.Лермонтов, стихотворение в переводе М. Рыльского.
