Guest
Художниця Наталія Самусь в дитинстві жила в Ізюмі. Вона першою приїхала з фотокамерою до рідного міста після його звільнення від російської окупації, щоб зафіксувати злочини армії Путіна. Наталія розповідає: “З боку нижнього міста стоять дві пятиповерхівки, майже зруйновані. Там немає по пів будинку! Я, коли закриваю очі, то ніби чую голоси людей, які там загинули… Під час окупації тут у людей не було їжі, світла, газу, води…. Це була і зима, і літо, і весна, — це був жах! Щоб якось витримувати, вони робили написи на кожному під’їзді. Там було написано: “ЛЮДИ. ДІТИ“. Для того, щоби не було руйнувань, убивств. Але це не зупиняло“. Директорка Ізюмської міської центральної бібліотеки Оксана Завгородня — свідок вторгнення російської армії в Ізюм: «…нас бомбили зверху. Зруйновані були мости. І ми залишилися відрізаними від частини міста. Люди жили у підвалах. З 10 по 15-те березня в нас уже не було ні світла, ні води. Ми ходили, шукали воду по підвалах...». А брата бібліотекарки Тетяни Ляхової окупанти вбили після тортур, бо він був «атошником». Пятнадцять кульових ран, і десь 12 ножових! Розрізаний повністю пах! Залишилось у нього четверо дітей. Жителі Ізюмщини, які пережили справжній геноцид з боку російської федерації, ніколи не забудуть злочини окупантів, скоєні в Ізюмі. Проєкт реалізує Харківський прес-клуб за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Supported by the Democracy Commission Small Grants Program of the U.S. Embassy to Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.
