Guest
СКАРБНИЦЯ ІСТОРИЧНИХ ВІХ Людина - це неначе спалах... Горіла. Згасла. Небуття. Але є місце, що зібрало Фрагменти нашого життя. У краєзнавчому музеї, Де в залах спомини живуть Й до експозиції своєї Мене гостинно вже зовуть, Стоїть така мрійлива тиша І поверта літа назад, Я відчуваю тут, як дише Минулим кожен експонат: Дивлюсь в обличчя чоловіка Й мені здається, що от-от Його закліпають повіки, І він відкриє навіть рот, Щоб розказати про епоху, В якій він жив. Дивлюсь в лице І відірватися незмога Від думки, що колись оце Усе було: первісні люди, Знаряддя праці кам,яні... Далеке ходить тут усюди, Та вже близьким стає мені. Екскурсовод з минулим в зговір Вступила начебто - все зна, Що не спитаю, враз готова Відповісти мені вона. Он там стоїть біля віконця Іще музейний працівник, Століть минулих охоронці- Мені приємний кожен з них. Директор - жінка симпатична, Завзята, гарна, молода, Дивлюсь з цікавістю у вічі - Не видають своє літа. Ходжу по залах. Тиша водить Мене за руку, як дівча, І каже: “Ось куток
