Колись ткали, бо нужда була, а нині то вже заняття більше для душі.

Років сім мала я, а вже придивлялася, як мама човника з цівкою ниток кидає, як народжується візерунок. Ясно, що тоді мене вона за верстат не пускала, то я собі таке придумала: в іншій кімнаті на стіні забивала гвіздки і робила свою основу. А вже як тринадцять мені було, то настільки це ремесло освоїла, що й рушники нарівні з мамою ткала.