Guest
Як дивно мені: мовби ранку блакитна смуга, Мелодій крізь шум так безмовно у серце входе По твóїх вустах невимовна гаряча туга; І ніби світання, що пестить німу природу, І як небокраї, що бачать небесні ріки, Я тану в тобі, відчуваючи пасма твóї. Хай день нагадає, що ти відлетів навіки, І сном тоді всну я в своїм руйнівнім спокóї.
