Guest
це моє місто, моє літо, мої котики, моє безмежне небо, що було створене для натхненного споглядання, для вільних птахів та мрій, для пошуку сенсів та символів, для вгамування вічної спраги серця... для радості, не для ракет тиха і лагідна літня краса ніяк не хоче поєднуватись в моїй голові з тим жахом, що коїться з нами — кожного дня, кожної години… втомлена свідомість, немов метелик на танковій броні — за кілька секунд опалює крильця гарячим металом і знову, у розпачі, злітає до зелених крон, до безмежного неба, до рухливих кольорів та тіней — заспокоювати біль, пити цілющі нектари, втішатися та лікувати страшні опіки, що залишає по собі кожний дотик війни…
