Guest
Залишу,напевно,минуле без жалю, крок собі на зустріч я зроблю. Спитаю, у тиші: «Як бути?Що далі? Де той, що люблю?» На межі надії,я чекати буду, сновидіння оживуть. Зупиню мить мінливу, серцю дам сліз гарячих і туман нам,як ложе простелю. Без вогню ніч зігрію, сум як попіл розвію і собі я зізнаюсь,що люблю. Видіння розтане,як потяг в туманах, мить на деньці серця збережу. Спитаю у тиші: «Кохання–омана? Чом за ним тужу?» І крізь сон неначе, знову я побачу все, що сталось на яву.
