Без тебе птахою

Я би птахою зірвалася в небеса. Тихо так, щоби шурхіт крил не почув ніхто. Понад ліси, де хвойна імла підіймається високо У безмежність. Бо твої поцілунки ще й досі наче терпке вино Пульсують бордовим оксамитом на моїх вустах та шкірі. І голос твій поміж моїх барабанних перетинок, І запах твій бергамотовим лікером, солодким Та пряним в мені застряг. І вся ця історія ламає мене наче гарячка. І твоя відсутність руйнує мою м’яку, мов перина – тишу. І раптом, я відчуваю, як гавкає сусідській собака. Як їздять машини, і вітер віття дерев колише. Як хтось вимикає приймач та вмикає воду, І зверху сусіди сваряться через малу зарплату, Погану погоду, та сльоту. Здається, я божеволію, та відчуваю, як сунуться стіни, Мого особистого простору, чи моєї малої квартири… Там де тебе, на разі, нема. Навіть повітря стає колючим й різким. Впивається в шкіру тисячами малесеньких голок. От би дістати крила та вільно зірватися в небеса. Чи залишитись на Землі, але тільки в твоїй любові. © Христина Сирова-Ко