Guest
6 ківтня 1327 року Франческо Петрарка, видатний італійський поет та літописець європейського Середньовіччя, вперше в церкві Санта-К’яра зустрів жінку на ім’я Лаура. Протягом сорока років він оспівував у численних сонетах, канцонах, сестинах, баладах та мадриrалах збірки «Книга пісень» нерозділене кохання. Петрарка називає свою кохану Лаурою, ідеалізує її, робить осередком усіляких досконалостей, наголошуючи, що її краса очищує та облагороджує його психіку. Та все ж вона не лише алегоричний образ, а й реальна прекрасна жінка. ЇЇ портрет не має виразних обрисів, є лише очі – великі й добрі, що здавалися поетові втіленням жіночності і духовної чистоти. Нерідко вони стають символом самої Лаури, якою поет захоплюється, любується, як художник, знаходячи все нові і нові фарби для опису її краси, фіксуючи те своєрідне й неповторне, що є в її погляді, рухові, жесті. Ця жінка не просто скорила серце Петрарки, вона надихнула його на створення безсмертних сонетів, які й сьогодні вважаються зразком жанру.
