Guest
І буде мир... І вишні зацвітуть У рідному моєму краї. Лелеки добру звістку принесуть: “Кінець війні, ми ворога здолали!“ І на світанку вмиється Земля Ранковою холодною росою. І буде чути пісню солов'я, А не ревіння літаків над головою. Підніме очі закривавлений Ірпінь, Йому плече підставить сива Буча. А Бородянка і Гостомель-побратим Порушать тишу стогоном болючим. Демидів враз прокинеться від сну, Від болю ран ворожих окупантів. На повні груди крикне: “Я живу!!! Я витримав оцих потвор-мутантів“. Козаровичі, пошматовані вогнем, Потоптані, знесилені і босі. Тавровані ординським тим мечем Піднімуть хвилю в морі стоголоссям. І Димер, Катюжанка, і Синяк Сплюндровані поганською рукою ката Без сліз, бо їх давно уже нема З колін устануть, бо прийшла розплата. Почує це Іванків – сивий дід. Вони його живого розпинали, Він навіть не стогнав, він гордо переніс. Його тортури дикі не зламали.
