Guest
Ніч яка, господи! Місячна, зоряна: Ясно, хоч голки збирай… Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай! Сядем укупі ми тут під калиною — І над панами я пан… Глянь, моя рибонько, — срібною хвилею Стелеться полем туман; Гай чарівний, ніби променем всипаний, Чи загадався, чи спить? Он на стрункій та високій осичині Листя пестливо тремтить; Небо незміряне всипано зорями — Що то за божа краса! Перлами-зорями теж під тополями Грає перлиста роса. Ти не лякайся-но, що свої ніженьки Вмочиш в холодну росу: Я тебе, вірная, аж до хатиноньки Сам на руках однесу. Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько; Тепло — ні вітру, ні хмар… Я пригорну тебе до свого серденька, Й займеться зразу, мов жар; Ти не лякайсь, аби тут та підслухали Тиху розмову твою: Нічка поклала всіх, соном окутала — Ані шелесне в гаю! Сплять вороги твої, знуджені працею, Нас не сполоха їх сміх… Чи ж нам, окривдженим долею клятою, Й хвиля кохання — за гріх?
