Guest
м.Куп’янськ Місто, яке з перших днів війни в окупації. Розтрощене, понівечене, розграбоване…вулиці пусті, небо рветься на шматки, людей вже не дивують вибухи, люди бояться померти з голоду. На білбордах шматки від пропагандистських лозунгів окупантів, на воротах «здесь живые люди» або «-» Той «-» прибиває до землі, це значить що ніхто в будинку не вижив. Район «Сахарного заводу» як зона відчуження, ми були першими хто їм повідомив що місто більше не в окупації, коли люди чули що пішки можна перейти переправу, не вірили. Це була саме та, волонтерська поїздка, коли кожен з нас переосмислив своє життя і назавжди закарбував ранок 18 вересня. На свій страх і ризик ми прийняли рішення доставити гуманітарну допомогу через переправу, тому що там гуманітарна катастрофа. Ми не знали як…нам було це не важливо. Ми просто йшли, під дронами, між вилітами і прольотами ми несли пакети з продуктами і ліками. Люди боялися нас, не відкривали, а коли все ж таки наважувалися і брали в нас пак
