Вже натомивсь його шукати, Душа поникла, ледь жива, Упав, немов серпом підтятий, Достиглий колос у жнива. Воно було, здається, поряд, Серед розмаю квітів, трав. Та блимали холодні зорі, І насміхалися: “Впіймав?“ І знов я брів вечірнім полем, Шукаючи його сліди, Стерня у босі ноги коле, А щось підказує: “іди!“
Hide player controls
Hide resume playing