Guest
Лисиця Ось знову я пишу про неї, розповідаю про балкони та її домашні розмови. Ось я згадую, що вона ховала від мене, що зберігала між сторінок антологій усіх тих проклятих поетів, котрі старанно псували нам життя. «Минулого літа, – говорила вона, – сталось щось із моїм серцем. Воно почало дрейфувати, мов корабель, команда якого померла від лихоманки. Рухалось углибині мого дихання, підхоплене течією, атаковане акулами Я йому говорила: серце, серце, жодні вітрила й канати не допоможуть тобі...
