Guest
І навіть якщо в мене залишився лише день Знай, що попереду усе життя в таких, як я Назад вже вороття немає Будинок рідний в раз перетворився на намет. І вони не забудуть тих очей, Що закривалися від рук твоїх із злим татуюванням Z. Сама не раз згадаєш… Йди геть! Бо ти вже не така страшна, сьогодні вперше за ті дні, що нам здаються довгими роками, посміхаюсь. І посмішку мою запам’ятай Навіки згадуй уві сні і наяву, Доки повільно у глибоких водах від самотності зникаєш, А я стою, Дивлюсь на тебе і дивуюся, Це ж треба низько впасти так, Що діти твоїх птиць-убивць малюють Я бачив, бачила і ти, Я вибачаюсь, якщо раптом і драматизую, Але вуста твої не чесні, честно, кажучи вже не працюють. (Я впевнений, що ти тепер драматизуєш…) Прийшла пора тобі піти! Йди геть Поглянь, що в мене ти забрала. Що ти наробила. Ти розвалила міста в мені, мости в мені, людей в мені вбила. А я — стою. І мрії створюю ще дужче.
