Добридень, друзі!

Добридень, друзі! Інколи, щоб не боліти душею, зовсім нічого не хочеться читати. Є бажання закрити очі від усього світу, і думати лише про те, що тебе оточує. Про дітей, квіти, хозяйство, яким би малим воно не було. А потім задумаєшся над тим, що тебе гризе, і розумієш, не можна так. Саме наше небажання втручатися в те, що відбувається в країні, не ризикувати собою і рідними, і призвело, врешті-решт до того, що ми зараз все маємо в країні. Наші страхи завели нас, як лисиць в нору, з якої не вибратися, оскільки з обох сторін лазу стоять нелюди з запаленими смолоскипами, та чатують по наші душі. Чому про вогонь мову завела? Та тому, що вогонь непримиримості, ворожнечі завів нас настільки далеко, що ми вже навіть до своїх відносимся як до ворогів. Живим не даємо жити, а мертвим не даємо й бути похованими по-людськи. Самі дивіться відео. На Буковині мати криком кричить щоб дали сина перед похованням занести до церкви. А не даюсь, бо церква УПЦ. А хіба мертвому не байдуже, якщо він при житті ходив до цього храму, лоба склоняв перед іконами, про щось благам Боженьку. Навіть люди гвалт підняли, та вимагають пустити загиблого воїна до церкви... Що ж ви іроди понатворили з нашим народом, та нашою землею. Що не продали, то знищили вогнем та порохом. Людей замордували. А тепер ще й душі полеглих захисників до Господа не пускають. Будете прокляті людьми, бо люди того не простять, а при нагоді ще й поспитаються за приниження живих та мертвих. Ні, не буду мовчати, доки жива! Хай що там буде, а я за майбутнє своїх дітей стою, за правду, за можливість жити на своїй землі без остраху. Маю надію, що так не одна мислю. Що люди підтримають, і одного часу ми зможемо змінити цю страшну дійсність на світ, у якому будемо жити у мирі та спокої. Ото такі мої думки сьогодні. Всім добра та розуму, дорогі та незнайомі мені люди. Бачу, що хоч хтось мене читає і радію тому, бо здається, що мене таки розуміють та підтримують, хоча й не всі. Источник: Воліємо жити UA