Guest
#audio_message «Сійте собі на справедливість, за милістю жніть, оріте собі переліг (цілину), бо час навернутись до Господа, ще поки Він прийде і правду лине вам дощем» (Ос.10:12) Цілинні землі – необроблювані, нерозорані, але придатні для сільського господарства землі. Необроблені землі, ті, що час від часу оброблюються називаються перелоговими. Ми часто мріємо про пробудження. Ми знаємо, що Бог бажає оживлювати, спасати, зціляти… Але багато людей живуть минулим. Вони готові цілувати землю, по якій ходив Ісус, збирати каміння. І християнство перетворюється в паломництво. Перш ніж отримати дощ, треба орати. Бог хоче пролити дощ, запалити вогонь, але бачачи людські серця, не готовий цього зробити. Не думайте, що цілина є пустелею. Це не стосується невіруючих людей. Це торкається християн, адже в пустелі не орють. Це не кам’янистий грунт, тому що його теж не орють. Переліг –це запущена земля, котра колись плодоносила, а тепер там ніхто не сіє. І якщо навіть на таку землю проллється дощ, то земля не дасть плоду, бо вона не проникне в глибину. Виходить, даремні ті зібрання, вони не діють на таких людей… Коли ж цей дощ безперестанку ллє, а росте лише бур’ян, то така земля близька до прокляття. Цією цілиною може бути окрема ділянка серця, якась сфера життя, образ життя, звички і т.д. В 1953 році в СРСР лунали заклики Хрущова до молоді розорювати цілинні землі, щоб вирішити проблему з хлібом. Формувалися студентські загони. Людей відправляли на Далекий Схід. А як сьогодні багато цілинних земель! Мета пробудження – зміна життя. Пробудження прийде тоді, коли ми почнемо плодоносити. Розорювати цілину – означає приготувати своє серце і розум до Слова Божого, до дій Божих. Стани, які свідчать про «нерозореність цілини» серця: 1) Невдячність – стан, коли серце дуже тверде. Писання каже, що в останній час люди будуть невдячні. Колись же були більше вдячні, хоч і менше мали і тяжче працювали... Іван Зінчик колись казав, що якщо до нього приходить стан незадоволеності, немає подяки на серці, він дістає свій записник і починає згадувати милості Божі. І тоді з’являються сльози, серце плавиться – розорюється цілина; 2) Нестача або охолодження любові – почуття мінливі, змінні. Буває, що перша любов згасає. А саме вона рухає нас на подвиги ради Христа. Тоді готові і пішки десятки кілометрів йти, аби діло Боже зробити. А якщо охолола любов до Ісуса, то машиною поїхати лінь буде... Серце тоді – геть як необроблена земля; 3) Нехтування Біблією. Цей стан приходить тоді, коли вдосталь духовної їжі. Ми чули, як колись не вистачало Біблій, був голод за Словом. І проповідник міг ледве прочитати пару віршів, як всі наповнялись Духом. І благоговіли перед Словом... Коли це втрачається, серце грубіє, і стає неспосібним до прийняття; 4) Невір’я – стан, коли втрачаєш віру в силу Божу. Здається, що Бог перестав діяти, що перестав зціляти, що перестав чуда робити; здається, що дари перестали діяти... І стаємо менше вірити... А як немає віри, то про що можна говорити?.. 5) Нехтування молитвою. Раз не помолився, два – і входить у звичку. Мова не про формальні молитви, а про щирі розмови і прохання до Бога. Як багато і постійно молишся, то серце відкривається, і небо опускається; мало молишся – небо віддаляється; 6) Нехтування благодаттю. Християни, які довго йдуть за Ісусом, з часом можуть у взаємовідносинах з Богом за основу ставити свою праведність і заслуги. Жертва Христа стає менш цінною. До черствіння серця ведуть також гріхи. Ось деякі з них: світські пожадливості, гордість, заздрість, критика і образи, обмови і лицемірство. При цих гріхах серце твердіє і стає нечутливе до благодаті. Такий грунт негайно треба розорювати. Але чи хочемо ми розорювати цілину?.. Це головне питання. Бо багато не просто не хочуть... Сійте, жніть, розорюйте – і Бог прийде! Повний текст: Аудіо:
