Guest
І поле перейти для нас вже мало І бачити кохання у очах Напевно, всіх людей життя дістало Нависло, ніби шуба на плечах. Котилися й боялись зачепитись Пливли лише тоді коли могли Бувай, життя, тепер з тобою квити Серед пустелі тіла два знайшли. Коханням звали хімію природи Що кожну весну змішує обох І вже на все тепер потрібно згода І вже найлегше написати “ПОХ“. І вже простіше закривати очі І легко поринати в царство сну І вже не важко всім сказати хочу Найважче забувати потім ту, що просто знеможливила будення що просто говорила фрази дня. А може, то не просто? Ні, фігня! Забув кого як звати, отакої Побачити лиш раз, а потім все Забути і страждати не з тобою Мене далеко янгол понесе. БілДе
