Guest
Залишу напевно минуле без жалю, крок собі на зустріч я зроблю. Спитаю, у тиші: «Як бути? Що далі? Де той що люблю?» На межі надії, я чекати буду, сновидіння оживуть. Приспів: Зупиню мить мінливу, серцю дам сліз гарячих і туман нам як ложе простелю. Без вогню ніч зігрію, сум як попіл розвію і собі я зізнаюсь, що люблю. Видіння розтане, як ПОТЯГ в туманах, мить на деньці серця збережу. Спитаю у тиші: «Кохання – омана? Чом за Ним тужу?» І крізь сон неначе, знову я побачу все, що сталось на яву. Приспів.
