Guest
Те, що було - того вже немає. Все минуло... Залишився біль. Це поверненню не підлягає. Цьому всьому - мене ти навчив. Я навчилась латати,де рветься, Залишаючи сотні рубців. І тебе виривати із серця. Не хотілось,та ти так навчив. Я вже вмію без слів і розмови Прочитати людей по очах, Відчуваючи безпомилково, Де солодка брехня, і де фальш. Я навчилась не вірити слову І у вчинках вбачати мотив. Ти навчив мене майже усьому... Та забути себе - не навчив. І тепер ці знання,наче ношу Я несу завдяки лиш тобі. І тобою розтоптану душу Я відновлюю в кожнім вірші. Те,що було - того вже немає. Я тебе не забуду,повір. Бо вірші моє серце складає, І це все - завдяки лиш тобі... Надя Ковалюк – Те,що було – того вже немає.
