TaZgarda - Знаш,ми люди - великі кішки

Знаєш, ми,люди, — великі кішки, Хто домашній, а хто безпритульна тварина Та залишені напризволяще, Знайте, це не ваша провина! Не себе виніть, що досі самотні, Що втомились від вічної тиші, Що тепер всі смаки кислотні Виніть того, хто вас залишив Пам’ятаю, остання розмова: Я мовчу, тільки кров тихо тане в жилах Та пішов не сказавши ні слова, Невже я таке заслужила? Знаєш,я не одна, нас багато, Правда в інших є перевага: Їм не треба до цього звикати, Не потрібна людська увага. А що я? — Щойно з теплого ліжка, Плекана, донедавна, кохана Чую вслід від тебе, внасмішку: «Та пройде, невелика рана» Не здається тяжким завданням, — Легко гоїти свіжу ранку, Та перед своїм «прощанням», Дай мені одну обіцянку Як наступну красуню пухнасту Не сказавши нічого, покинеш, Поясни їй усе завчасно, А інакше, вона загине Всі ми люди – великі кішки Хто домашній, хто безпритульна тварина Та ми всі вже залежні трішки, А залежність – кохана людина...