Guest
силуети двох кораблів залишили на плесі води кучерявий шлейф думок, коли тебе вже немає в моїй голові.. ми загублені. без адреси ми. епізодами зустрічей наповняємо наші серця. роти склеєні. руки зв’язані. листівки. дзвінки. байдужі “привіт” і “прощай”. ти не зможеш нічого дізнатись. ти не зможеш навіть відчути. рвуться тонкі канати ламких мостів стосунків, зростають лише образи, приємні чомусь людям. відблиски спогадів тануть - назавжди вони зникають. хтось тримає в секреті запах мокрих долонь, в грудях глибоко сховавши у клітку. тисячі років з нами житиме біль втрати того, що колись було зв’язано нитками. погода кидалась на ніж. в бухті горять яскраво вогні. не хочеш слухати мене? що ж, значить колись дозволиш мені. впився в манжети запах волосся. я буду мовчати – так простіше. я буду, як хочуть, здаватись дорослим, та в горлі застрягло щось й ріже...
