Козачка цей вірш тбі

Бѷло на вік жарких вогнів козацтву Війни – широкѐ морѐ чорнѐ Рубалось на смѐрть рідной крови брацтво А шош далось на долю жіночок? *** Козачка сѐстро,жінка, рідна матѐ ЕЇ нѐдоля вписана у жись Як дався кімсь от віку світ проклятий За то шоб народицця на мѐжі *** Чогошь вона та биличко нѐ плаче Чі сліз еї посох гѐркий лѐман Чі загрубіли сѐрцѐм ті козачки Від того шо ни хто з їх мир нѐ мав *** Мѐжа кровава мѐж усіх народів Еї нашь рід себі відвоював А кров чужа бѐзслідно нѐ проходѐ Цѐ знае матѐ вбитих та вдова *** Цій долі нѐкому нѐ в жись нѐ схочішь Дѐ в мѐрзлой хаті стіл стоїть пустий Та діточок твоїх голодні вочі Нѐ смогуть твое сѐрдцѐ відпустить *** Дѐ ти сама як смѐрть чорниешь Лицѐм від муки нѐ живим И вітѐр на нѐщястя вие Станиці від страхів нѐміють Та з стѐпу снігом кужѐлить *** Кудись біжишь засніжѐной долиной Сѐмью побили голод та мужик Стѐп поховае рідних цій дівчини Та скажѐ доля,«будѐшь дальше жить» *** И тількѐ у поміщь, кров твоя козача Яку нѐсѐшь,яку даѐшь дітям Лиш ті кровя шо горя много бачу