КОМУ ВНИЗ З ОСІЯ. ГЛАВА XIV

ОСІЯ. ГЛАВА XIV Подражаніє Погибнеш, згинеш, Україно, Не стане знаку на землі, А ти пишалася колись В добрі і розкоші! Вкраїно! Мій любий краю неповинний! За що тебе Господь кара, Карає тяжко? За Богдана, Та за скаженого Петра, Та за панів отих поганих До краю нищить... Покара, Уб’є незримо і правдиво; Бо довго Довготерпеливий Дивився мовчки на твою, Гріховную твою утробу І рек во гніві: — Потреблю Твою красу, твою оздобу, Сама розіпнешся. Во злобі Сини твої тебе уб’ють Оперені, а злозачаті Во чреві згинуть, пропадуть, Мов недолежані курчата!.. І плача, матернього плача Ісполню гради і поля, Да зрить розтлєнная земля, Що я Держитель і все бачу. Воскресни, мамо! І вернися В світлицю-хату; опочий, Бо ти аж надто вже втомилась, Гріхи синовні несучи. Спочивши, скорбная, скажи, Прорци своїм лукавим чадам, Що пропадуть вони, лихі, Що їх безчестіє, і зрада, І криводушіє огнем,