Guest
МОЯ «АУДІЄНЦІЯ»З ТОТО КУТУНЬО 2009 рік. Київ. Палац «Україна». У залі - аншлаг. На сцені- ТОТО КУТУНЬО. Час концерту давно минув. А він все співає і співає. Прихильники його не відпускають А я дивлюсь на годинник і бачу, що час, призначений мені. Справжнім італійцем для інтервʼю, невпинно спливає. І радше всього ніякого інтервʼю не буде. В кращому разі він прийде і скаже, що втомився і попрощається. І він приходить. Втомлений. Шкутильгає. І спирається на костур. Я здивована. Як так? Щойно ж три години безупину витанцьовував на сцені. - А що з ногою? - цікавлюсь. І жартую: видно, забагато ви за дівчатами бігали… Він посміхається. І видає усі свої секрети. Про дівчат. Про перший поцілунок. Про Жінку його життя. Про ненависть до лицемірства. Про те, за чим шкодує. Для чого і для кого живе. Для кого пише музику. Про свою участь у Євробаченні. Про обєднану Європу, майбутнє якої неможливе без України. І ще багато про що… Розповідає дуже щиро. І дякує мені за запитання, які, за його словами, спонукали його почуватися у своїй тарілці і бути аж занадто відвертим. Під час інтервʼю популярний композитор та співак враз несподівано звертається до усіх українських мужчин, які будуть дивитись на Першому Національному нашу з ним «Аудієнцію». Він просить їх як найчастіше відвідувати лікарів. І розповідає свою історію - дуже особисту, і потаємну. Про все це- з перших уст, в ексклюзивному інтервʼю, яке я сьогодні пропоную вашій увазі. Як спомин про найсправжнішого із справжніх італійців. …Після нашого інтервʼю Тото Кутуньо прожив ще 14 років. І нещодавно, після тривалої хвороби, відійшов у інший світ. Назавжди. Прощавай, Italiano Vero. Ти залишив нам свої пісні. І Світлую пам'ять.
