Guest
Так сумно і в повітрі щось не те, Все тихо і нічого не хвилює. Мабуть про це колись писав Данте, Про те що жінка-осінь світ малює. Так хочеться розтанути й не має сил, Й не має сил іти і сподіватись, Це просто дух осінній все навкруг скосив, І не дає нам привід хвилюватись. Це просто осінь і будь ласка не сумуйте, Вона прийшла і швидко так мене, І повториться підряд в новому році, Бо це життя, життя понад усе. А в осені так солодко тонути у минулім, Коли під ноги падає листва, І згадувати те, що вже забули, І повторяти, ті старі слова. Дотримуватись правил, марить літом, Кохати тихо, сумно у собі, Коли хочеш поділитись з світом, З коханням залишившись на завжди. Будь ласка, не сумуйте, просто осінь, Вона нам марить листям очі, Шумить грозами, не дає поспати ночі, Вона й сама не знає чого хоче, Вона розгублена одна сумна, І відає нам свій розбитий настрій, І робить з нас закоханих осіб, Готових за кохання, з даху впасти, Та лиш би прокричать на цілий світ, « О, бідні люди я кохаю, Кохаю, палко, як д
