Guest
Вся країна попередні два дні жила надією на результат саміту НАТО у Вільнюсі. Я не бачу, де знайшли перемогу ті, хто стверджує, що Вільнюс був дуже вдалим для України. На жаль, вчорашній Вільнюс був дуже схожий на Вільнюс 2013 року, коли Україна не підписала Угоду про асоціацію. І я її підписав одразу ж після обрання. А нині не отримала заслуженого запрошення до НАТО, хоча українські Збройні Сили боронять східний фланг НАТО. Не парламент, не президент, не Офіс і не уряд зробили свій внесок. Єдині, хто зробив цей внесок, — це Збройні Сили України. Вони воюють краще за будь-яку іншу країну НАТО. На жаль, і підсумковий документ Вільнюса-23 є ксерокопією Бухареста 2008 року. Заява Сімки нагадує виключно протокол про наміри. Той, хто хоче подивитися, — там слово гарантії відсутнє. Єдине, що там є — це початок консультацій у випадку, якщо буде майбутня війна. Я знаю як ці консультації я проводив у 2014 році і ні в якому разі нам не можна це повторити. Не треба нам слів про відкриті двері. Якщо двері відкриті, дайте нам зайти. Якщо ви нас не пускаєте, це означає двері закриті, і кажіть правду. Але ми маємо подякувати партнерам за зброю, далекобійні ракети, радіоелектронну боротьбу, протиповітряну оборону. Без них було би значно важче. І друге, засмучує сварка, яка розгортається навколо саміту. Одні накидаються на владу. Іншим в усьому крайній Байден. Хто винен — з’ясуємо після війни. А зараз нам треба за рік підготуватися до Вашингтонського саміту, бо це не Байден призначав Татарова, Думу, забезпечував корупцію на 36 мільярдів. А єдине, що є у нас в Сімці — це впровадження реформ: судова реформа, захист демократії, включно з парламентською, повага до прав людини, захист ЗМІ – свободи ЗМІ. Це наша відповідальність.
