Guest
Я на світі прожив, наче спалах зорі на світанні, Наче крапля роси, наче крик журавля - тільки мить. Я не вірив ніяк, що до мене прийде день останній І в жертовнім вогні моє серце на попіл згорить. Я ж так щедро кохав, я так вірив у зорі і очі, І душею своєю я вас, як умів, причащав. Але видно господь мені краще життя напророчив І до себе забрав, щоб у райськім саду я співав. На могилі моїй посадіть молоду яворину І не плачте за мною - за мною заплаче рідня. Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну, Певно, в цьому і є та найважча провина моя. Хай душа переселиться в дивний той рай потойбічний, Де таких як і я, назліталася ціла сім”я. Тільки нащо мені ті блаженства роскішні і вічні, Як мені не всміхнеться донька, сиротинка моя... У далеких світах, якось раптом усе я покинув, Бо ввійде мені в душу сльозиною і чебрецем. І до дому хоч вітром, хоч променем сонця, полину І легенько війну над твоїм, Україно, лицем.
