Види тлумачення права

Інтернет-ресурси з дисципліни “Теорія держави та права (ТДП)“: Група Теорія держави і права (ТДП) Група Теорія держави та права (ТДП) Телеграм Індивідуальні консультації з дисципліни “Теорія держави і права (ТДП)“ 1. Поняття тлумачення права Наука тлумачення текстів, зокрема і правових, називається герменевтикою. Юридична герменевтика займається розробкою проблем тлумачення різних юридичних текстів, термінів, понять та юридичних норм. Як складова вона включає теорію тлумачення права. Тлумачення права є з’ясування і роз’яснення сенсу правових норм. Часто у цьому контексті використовується також термін «інтерпретація права». Термін «інтерпретатор» означає людину, яка розуміє тексти; інтерпретувати – отже, розкривати те, що незрозуміло здавалося б. Тлумачення права передбачає з’ясування та (або) роз’яснення сенсу правових норм; альтернативний союз «або» тут вживається внаслідок того, що роз’яснення не завжди може мати місце. Уяснение – це розкриття змісту норми права «для себе», т. е. передбачається виявлення тлумачем значення і змісту тексту правової норми собі (герменевтика). Роз’яснення – це розкриття змісту норми права «інших», т. е. передача тлумачем значення і змісту тексту правової норми інших суб’єктів правової діяльності (риторика). Тлумачення права має свідомо-вольовий характер. У процесі застосування права його тлумачення здійснюється завжди (якщо це тлумачення з боку правозастосовника), незалежно від того, чи реалізує правозастосовник правову норму, виражену за допомогою зрозумілих термінів, або стикається з так званими оціночними та іншими неясними або неточними положеннями у змісті норми. В інших, крім правозастосування, ситуаціях реалізації права його тлумачення не завжди може мати місце – наприклад, воно відсутнє, якщо учасник правовідносини веде себе правомірно, але не знає про існування норми, що дотримується. Таким чином, тлумачення права – це інтелектуально-вольова діяльність суб’єктів правових відносин щодо з’ясування та (або) роз’яснення значення та змісту текстів правових норм. 2. Види тлумачення права Існують два основні види тлумачення: - Офіційне; - Неофіційне. Офіційне тлумачення дається спеціально уповноваженими представниками державних органів та має обов’язковий для правозастосовника характер. Офіційне тлумачення насамперед ділиться на два типи: - автентичне (від грецьк. autentikos - справжній, що виходить з першоджерела) - тлумачення, що здійснюється власне суб’єктом, що створив правову норму, що інтерпретується; - делеговане (іноді також легальним) – тлумачення інших суб’єктів, уповноважених цього. Є також інша класифікація офіційного тлумачення: - казуальне (від лат. сasus - випадок; тобто для конкретних випадків); - нормативне (для всіх випадків та осіб, які підпадають під юрисдикцію суб’єкта тлумачення). Неофіційне тлумачення, у свою чергу, поділяється на три типи: - професійне – дається особами, які професійно займаються юридичною діяльністю: слідчими, адвокатами, суддями, прокурорами, юрисконсультами; - доктринальне – тлумачення, яке здійснюється вченими, викладачами у межах системи наукових правових ідей; - Звичайне – тлумачення, здійснюване особами, які мають ні науковими, ні професійними знаннями про право.