спроба №2

Найкращі слова цього білого світу з усіх, разом взятих, мов і часів, не здатні і крихти того пояснити, що я у тобі, неймовірна, узрів. В тобі я побачив тепло океану, в тобі я побачив безмежну блакить, в тобі заховалась приємність туману, без тебе у мене на серці дощить. Ти витягла з ночі моє сьогодення, ти викрала з мороку мій чорний світ, і вихід вказала з лабіринту тунелів, крізь прикрощів море знаходила брід. З тобою життя знов наповнили фарби, і ноти формують чудовий мотив, дорожча усякого злата і скарбу, стираєш життєвий увесь негатив. Ти легко тамуєш усі мої болі, від тебе залежу уже я тепер, без тебе, упевнений, що б збожеволів, ти - Ангел із неба між вічних химер. Ти дні, повні смутку, заповнила щастям, і посмішки сяйвом зігріла мене, не мають вже значення всі негаразди, вони ж бо розтануть, як сонце зійде. Бо ж ти - надзвичайна, чарівна і щира, ти ніжна як сонця тепло навесні, тебе ж бо обожнюю, в тебе я вірю, і ти невимовно потрібна мені... © Otiose