Василь Стус Яка любов!

“Яка любов!“ Яка любов! Минула ціла вічність, як я любив. І марив день за днем, що все пливе і пам`ять промине розлуку, геть до титли й коми вивчену. А знову йду в ту келію, між віт журливої берези. Ждати буду якісь незвідані чуття приблудні, де цнота обертається на встид. А там розлуки буде на обох, а буде там і радості німої – всіма грудьми відчути довгий борг перед минулим з білим узголов`ям, де ще струмує двійко чорних кіс і двійко довгих рук, пітьмою п`яних, і двійко уст, од пристрасті захланних, спров