Осяяний шлях, або чому іноді треба пройти через важкий досвід? #особистий_вимір #прихищені_світом У відео, що нижче, дорога дуже схожа на ту, якою йшла з роботи (з Прєсєр’я в Брасловче) в час ночі мимо кладовища. Благо, те кладовище не таке страшне, як наші... Чи може втома трохи притупляє страх? Бо тоді йшла і дякувала Богу за день, що витримала . Але наступного - відчула втому і емоції мене н а з д о г н а л и. Осягнула той треш. Стало жаль себе дуже. Я не знаю, хто придумав вираз “приємна втома“, бо звучить, як “жахлива радість“, чи як “мирний кулемет“. Навіть, якщо ми вирішили надважливе питання, місію, створили дещо круте - втома не може бути приємною. Принаймні для мене, бо мій больовий поріг звичайну крєпатуру перетворює на страждання. А я не вмію приємно страждати. Тоді, на підробітку хотілося святкувати замість отієї жінки в ресторані, танцювати з коханим чоловіком, і задувати свічки величезного торту. А НЕ гарячою, як розжарена вуглинка, у мокрій від бризк футболці тупцяти о 1 ночі /16 градусів під нічним небом, в інше місто, не маючи привозу, ...бо банкет затягнувся. Колеги ж мали залишитися з гостями до ранку. Я розносила посуд дивилася, як сотня людей співала, танцювала паравозиком і раділа за них. Я відганяла думки про те, що мрію ...бути там, у вирі святкування. Шеф приніс торт і запитав: - Коліко сі стАра, Елєна? Скільки тобі років, Елєна? - О, я Star Superstar, - відповіла я і посміхнулася. Шеф зацінив жарт і додав: - Ось бачиш ту жінку? Вона святкує 50 річча. В Словенії на 50 років іменинники прикрашають ялинку у дворі тим, що люблять, про що мріють чим захоплюються. Аби усі люди міста знали про ювілей, вітали і дарували їм те, що цінно. Вперше за життя я відчула почуття, схоже ...на заздрість? Це ж заздрість відчувається так, коли себе жаль і хочеться нормального життя? То вона? Я ніколи раніше не відчувала нічого подібного. Чи тому, що мала усе, чого хочу. Чи тому що вважала, що усі блага, зароблені духовно і фізично. І якщо я того не маю, значить, тут трохи не дотягую. Але тої ночі мене щасливо “наздогнав“ торт іменинниці. Опівночі їсти торт не хотілося, але він був дууууже схожий на відпочинок. Я смакувала бісквіт і думала, що насправді, торту хотілося у червні, коли мені було 50. Але я не прикрашала ялинку і ніхто у місті так і не взнав, що у мене був ювілей. Наступні 50 через півстоліття, так що ніхто не взнає, що я люблю і про що мрію, чим захоплююсь. Поруч не було рідних, ми не співали і не танцювала разом, а я не задувала свічки. Дорога додому була пішою, довгою і я добряче змерзла. Але думки і молитви були світлі. Наступного ж після підробітку дня плакала не стільки від втоми, скільки від усвідомлення, НАЩО БУЛИ МЕНІ ДАНІ нова країна, дім, визнання, а потім затримка виплат і тяжка праця на ювілеї, де жінці 50! АБИ ОСЯГНУТИ, - 🌱 - Що з якогось “фарту“, лише втома звільняє мене від усіх робіт / справ і надає мені “легальний“ вихідний. І поки не навчусь відпочивати - навантаження будуть знаходити мене. - 🌱 - Що насправді, одужала, стала сильнішою, більш енергійною, ніж кілька років назад. Бо ті навантаження можуть витримати лише здорові люди. То ж, вітаю себе, я здорова! І як би я про то дізналася, якби не той ювілей, не оті підсумки про 50? - 🌱 - І що нарешті зрозуміла: хочу і готова любити, танцювати, радіти, жити усі миті щасливо. Бо з часів розлучення, коронавірусу, а потім з початку війни - щастя було відкладено на “не на часі“, “немає настрою“, “життя покаже“. Воно показало. 🌱 І раз я в і д ч у л а ту заздрість, то хороший знак. Бо заздрість завжди показує нам НАШ ПОТЕНЦІАЛ! ➡️ То показник, У ЧОМУ ми маємо такий самий ресурс, як і ті, кому заздримо. А значить, можемо досягти того ж! Інакше 💡...ми б отого бажання (хочу так) не відчули б, сто пудиків!!! Іноді Бог дає не підробіток, а скриньку з підказками. Не корпоратив, а суцільні хроніки Акаші. Навіть, якщо будеш відганяти думки, їх все одно озвучить шеф, колега чи тіло. Вміти чути - дорогоцінно. 🖍️ Про що мрієте, любі? Пишіть, не чекайте, поки світ відзеркалить 😉
Hide player controls
Hide resume playing