Пісня про матір

Посіяла людям літа свої, літечка житом, Прибрала планету, послала стежкам споришу, Навчила дітей, як на світі по совісті жити, Зітхнула полегко — і тихо пішла за межу. — Куди ж це ви, мамо?! — сполохано кинулись діти, — Куди ви, бабусю? — онуки біжать до воріт. — Та я недалечко... де сонце лягає спочити. Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть. — Та як же без вас ми?.. Та що ви намислили, мамо? — А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках? — А я вам лишаю всі райдуги із журавлями, І срібло на травах, і