Guest
© ТРК Глас 2011 (реж. Олена Ілляшенко) Лев Венедиктов згадує: «Коли ми приїхали в 1944 році до Києва, я побачив оголошення про перший набір до консерваторії після її повернення з евакуації. Батько одразу сказав: «Іди до консерваторії». Я — йому: «Куди ж іти? Я фортепіано не бачив три з половиною роки — був на фронті. У мене ансамбль, я — диригент». Він узяв мене за руку і повів до консерваторії (вона була тоді на Львівській площі, зараз там Театральний інститут). Тоді ж я познайомився з Елеонорою Павлівною Скрипчинською, людиною, яка для мене стала як мати. Саме вона з доброю усмішкою повідомила: «Вас прийнято до вишу». Далі почалося найгірше. Я служив в армії, відрядження... Шість разів відраховували з консерваторії і сім разів поновлювали (завдяки їй)». Згадуючи про свої студентські роки, Лев Миколайович стверджує, що кумиром молодих диригентів був Натан Рахлін. У 1944-1949, головним диригентом Опери був С.Столерман, після смерті якого з Харкова запросили В.Пірадова, тобто вчитися
