Міжнародний інститут визнання

Міжнародний інститут визнання Суб’єкти міжнародного права подібні до людей: вони народжуються, живуть і свого часу помирають. Що викликає занепокоєння у зв’язку з цим, то це -(Особливо важливі у зв’язку з цим) акти народження і смерті найголовнішого суб’єкта міжнародного права - держави. Міжнародний інститут визнання регулює питання народження держав та інших, суміжних з ним суб’єктів, - урядів і державоподібних утворень. Оскільки це питання, як ми побачимо пізніше, є дуже конфліктним, то не дивно, що на сьогодні немає універсальних норм міжнародного права, які його регулюють. У своєму викладі ми будемо спиратися на: двосторонні договори, односторонні акти, прецеденти, доктрини, звичаї. Завдання цієї лекції - дати уявлення про те, як і в яких «муках» народжуються нові суб’єкти міжнародного права. Дестинатор. Для розуміння теми введемо в лексикон такий термін, як «дестинатор» - це адресат визнання. Міжнародне визнання - це процедура. Ключова особа цієї процедури - дестинатор, тобто той, хто бажає стати суб’єктом міжнародного права. Процедура міжнародного визнання може тривати місяцями, а може і десятиліттями. А може статися і так, що дестинатор так ніколи і не стане суб’єктом міжнародного права. Теорії визнання. Виділяють дві теорії визнання: декларативна і конститутивна. Хоча ці теорії і суперечать одна одній, та це зовсім не означає, що лише одна з них істинна. Просто в одних практичних ситуаціях спираються на один підхіж, а в інших - на інший. Декларативна теорія визнання стверджує, що такий дестинатор як держава стає суб’єктом міжнародного права з моменту свого виникнення, за наявності у нього таких ознак як: територія, населення, суверенітет. Це означає, що дестинатору необхідно тільки задекларувати: «Я існую» і він автоматично стає суб’єктом міжнародного права. Конститутивна теорія визнання передбачає, що дестинатор стає суб’єктом міжнародного права лише за умови, якщо інші суб’єкти визнають його таким. Тобто поки дестинатор не визнаний іншими суб’єктами, він хоч і може існувати, але не буде суб’єктом міжнародного права, що призведе до відповідних міжнародно-правових наслідків.(з усіма наслідками, що випливають з міжнародного права). Етапи визнання держав. Оскільки визнання є процедурою, у нього є свої етапи, що розміщені в часі. Виділяють два етапи визнання: de facto і de jure. De facto - це фактичне визнання. Держави вступають з дестинатором у якісь відносини, як правило торгові. Іноді держава демонстративно «не бачить» іншу державу, але з ним веде з нею торгівлю. Деколи ці контакти з дестинатором відбуваються разово, так би мовити в один дотик (ad hoc). Наприклад, через агресивну поведінку СРСР цивілізовані держави дуже довго не визнавали її юридично, що не заважало їм продавати цій державі заводи і технології за золото. De jure - це юридичне визнання. Яка-небудь держава заявляє, що вона визнає дестинатора суб’єктом міжнародного права. Таке визнання може полягати у двох формах: офіційне визнання з передачею акту визнання, визнання з встановленням дипломатичних відносин, тобто направлення до дестинатора посла або консула. У форматі визнання de jure є один нюанс. Для визнання суб’єкта міжнародного права таким недостатньо визнання лише однієї держави. Необхідно, щоб це зробили декілька держав. Однак скільки «визнань» потрібно, визначається в кожному конкретному випадку. 100% юридичне визнання настає тоді, коли дестинатора приймають у члени Організації Об’єднаних Націй. Визнання урядів. Час від часу влада в державах змінюється. Міжнародні проблеми не виникають, якщо влада змінюється демократичним шляхом, наприклад, в результаті демократичних виборів. У цьому випадку існує цікавий міжнародний звичай. Коли оголошують перемогу кандидата на пост глави держави, інші глави держав дзвонять йому і вітають його. Це і є завуальована форма визнання урядів. Інша справа, коли уряди приходять до влади сумнівним юридичним шляхом, наприклад, в разі збройного захоплення влади. З позиції декларативною теорії визнання тут немає проблем, а от щодо конституційної - слід розібратися. У XX столітті Південна Америка дала міжнародному співтовариству багату практику з питання визнання урядів, які прийшли до влади неконституційним шляхом. Саме тоді і саме там склалися доктрини (наукові теорії) про те, як вирішувати подібні колізії. Ці доктрини назвали в честь політичних діячів, які їх висунули.. Доктрина Естрада каже, що невизнання уряду було б актом непрямого втручання у внутрішні справи держави-дестинатора. Тобто ця доктрина випливає з декларативної теорії визнання і, по суті, заперечує саме визнання, роблячи його формальним і обов’язковим для держав, що визнають. Доктрина Тобаро ґрунтується на тезі про те, що необхідно провести процедуру визнання для урядів, які прийшли до влади неконституційним шляхом. У держав є право не визнавати такий уряд, і допоки народ в цій державі не погодиться із захопленням влади, це утворення не можна вважати суб’єктом міжнародного права.