Guest
Невже такі безжальні небеса? Невже зовсім вони не відчувають болю Людського? Мій поводир, сумна моя зоря, Я перший звір, який ступив на твоє світло й вірив, Не роздумував. Мій білий день, мій ніжний іній на губах, На чорних пелюстках, на ворона крилах, Пухкий, ти танув, як вода. І я розпалася на тисячі зірок. Собою освітила Кожен закуток Земного тіла. Сказав: якщо я не належала тобі, Для чого ж я приходила у сни? Не знаю. Хто знає, Може то була не я. А от послухай: завдяки йому Я полюбила свою музику сумну. Мене він За один раз. Мій білий день, мій ніжний іній на губах, На чорних пелюстках, на ворона крилах, Пухкий, ти танув, як вода. І я розпалася на тисячі зірок. Собою освітила Кожен закуток Земного тіла.
