ПІДЛІТКИ Ріки знов натягнулися жилами. Вже не вперше втрачаємо ми. Ми збирались, збиралися з силами! Але врешті все ж стали людьми. Не хотіли у стінах лишатися – Там чотири стіни, наче… смерть. Ми в промінні хотіли купатися І пірнати в свою круговерть. Стоїмо тепер – група над прірвою. Вже назад не повернемось ми. У дитинства сторінки розірвані, І ми – хоч-не-хоч – стали людьми. Сонце вже не засяє жоржиною, І інакшим буде кожен спів… Хто примусив вас стати людиною? Хто жорстоко і підло посмів?... Стали більшими, може, і вищими, Вже назад не вернемося ми. Ми хоч підлітки, але вже знищені, Бо чомусь раптом стали людьми. Ольга Стасюк.2013
Hide player controls
Hide resume playing